Наземні операції також включають оцінку пілотом факторів ризику, які сприяють безпеці польоту, і управління ресурсами пілотом, яке можна використовувати, щоб максимізувати успіхи польоту. Посібник з управління ризиками (FAA-H-8083-2) слід переглянути для всебічного обговорення цієї теми. Нижче наведено огляд ключових моментів.
Національна рада з безпеки на транспорті (NTSB) визначила, що приблизно 85 відсотків усіх авіаційних аварій були викликані «невмінням пілота до…». Таким чином, зменшення цих збоїв є основним наріжним каменем для управління ризиками та ресурсами. Ризики, пов’язані з польотом на літаку, дуже відрізняються від тих, які виникають у повсякденній діяльності, наприклад, їзди на роботу. Управління ризиками та ресурсами вимагає свідомих зусиль, які виходять за рамки навичок палиці та керма, необхідних для пілотування літака.
Управління ризиками #
Управління ризиками – це формалізований структурований процес для виявлення та пом’якшення небезпеки та оцінки наслідків та переваг прийнятого ризику. Небезпека – це умова, подія, об’єкт чи обставина, які можуть призвести до незапланованої чи небажаної події, наприклад, до інциденту чи нещасного випадку. Це джерело потенційної небезпеки. Деякі приклади небезпек:
1. Граничні погодні умови або умови навколишнього середовища 2. Відсутність кваліфікації пілота, валюти або володіння передбачуваним польотом.
Виявлення ідентифікації небезпеки є важливим першим кроком процесу управління ризиками. Якщо пілоти не визнають і належним чином не ідентифікують небезпеку і вирішують продовжити, наслідки ризику не керуються або не пом’якшуються. У попередніх прикладах процес ідентифікації небезпеки дає наступну оцінку:
- Граничні погодні умови або умови навколишнього середовища є визначеною небезпекою, оскільки це може призвести до того, що пілот матиме рівень кваліфікації, який не є достатнім для управління погодними умовами або вимагає недоступності роботи літака.
- Відсутність підготовки пілота є виявленою небезпекою, оскільки пілот не має досвіду, щоб задовольнити юридичні вимоги або мінімально необхідні навички для безпечного виконання польоту.
Ризик – це майбутній вплив небезпеки, яка не контролюється або не усувається. Це можна розглядати як майбутню невизначеність, створену небезпекою.
- Якщо погодні умови або умови навколишнього середовища не оцінені належним чином, наприклад, у випадку, коли літак може зіткнутися з ненавмисними умовами приладу, може призвести до втрати контролю над літаком.
- Якщо відсутність підготовки пілота не буде належним чином оцінена, пілот може бути поміщений в режими польоту, які перевищують
здатність пілота палиці та керма.
Оцінка ризику Оцінка ризику визначає ступінь ризику та чи вартує ступінь ризику результату запланованої діяльності. Після того, як запланована діяльність розпочата, пілот повинен подумати, продовжувати чи ні. Пілот завжди повинен мати життєздатні альтернативи, якщо початковий план польоту не може бути реалізований. Таким чином, небезпека та ризик є двома визначальними елементами управління ризиками. Небезпека може бути реальною або уявною умовою, подією чи обставиною, з якою стикається пілот. Оцінка ризику – це кількісне значення, зважене для завдання, дії чи події. Озброївшись прогнозованою оцінкою ризику діяльності, пілоти можуть керувати та пом’якшувати свій ризик.
У прикладі, коли гранична погода є виявленою небезпекою, відносно просто зрозуміти, що наслідки втрати контролю під час будь-якої ненавмисної зустрічі з інструментальними метеорологічними умовами (IMC), ймовірно, будуть серйозними для пілота, який не готовий літати за планом польоту за приладами. Оцінка ризику для будь-якого такого пілота в цьому прикладі визначить, що ризик є неприйнятним, і, як наслідок, необхідно пом’якшити ризик. Належне пом’якшення ризику вимагатиме скасування або затримки польоту до тих пір, поки погодні умови не будуть сприятливими для ненавмисного польоту в метеорологічні умови приладів.
Ідентифікація ризиків Визначення небезпек та пов’язаного з цим ризику є ключем до запобігання ризику та нещасних випадків. Якщо пілоту не вдається шукати ризик, цілком імовірно, що він чи вона не побачить його і не оцінить за те, що він представляє. На жаль, в авіації льотчики рідко мають можливість вчитися на своїх невеликих помилках у судженнях, тому що навіть невеликі помилки в авіації часто є фатальними. Для того, щоб визначити ризик, використання стандартних процедур є дуже корисним. Кілька процедур детально обговорюються в Довіднику з управління ризиками (FAA-H-8083-2).
Оцінка ризику зниження ризику – це лише частина рівняння. Після визначення рівня ризику пілоту необхідно зменшити ризик. Наприклад, пілот VFR, що летить з точки А в пункт В (50 миль) в граничних умовах польоту, має кілька способів зниження ризику:
1. Зачекайте, поки погода покращиться до хороших умов VFR. 2. Візьміть пілота, який має більш досвідчений або сертифікований як пілот за правилами польоту за приладами (IFR). 3. Затримка рейсу. 4. Скасувати рейс. 5. Драйв.
Управління ресурсами Знайомство з управлінням ресурсами екіпажу (CRM) і управлінням ресурсами з одним пілотом (SRM) дає змогу екіпажу або пілоту ефективно керувати всіма наявними ресурсами та веде до успішного польоту. У General Aviation SRM частіше вступає в гру. У центрі уваги SRM є однопілотна операція. SRM інтегрує наступне:
- Ситуаційна обізнаність
- Управління людськими ресурсами
- Управління завданнями
- Аеронавігаційне прийняття рішень (ADM)
Ситуаційна обізнаність Ситуаційна обізнаність – це точне сприйняття операційних та екологічних факторів, які впливають на політ. Це логічний аналіз, заснований на літаку, зовнішній підтримці, навколишньому середовищі та пілоті. Це усвідомлення того, що відбувається під час польоту та навколо нього.
Управління людськими ресурсами Управління людськими ресурсами вимагає ефективного використання всіх наявних ресурсів: людини, обладнання та інформації.
Людські ресурси включають основний персонал, який регулярно працює з пілотом, щоб забезпечити безпеку польоту. Ці люди включають, але не обмежуються ними: погодні корзини, персонал льотної лінії, обслуговуючий персонал, члени екіпажу, пілоти та персонал повітряного руху. Пілоти повинні ефективно спілкуватися з цими людьми. Це досягається за допомогою ключових компонентів процесу комунікації: запиту, пропаганди та твердження. Пілоти повинні визнати необхідність шукати достатньо інформації з цих ресурсів, щоб прийняти дійсне рішення. Після збору необхідної інформації рішення пілота має бути передане зацікавленим особам, таким як авіадиспетчери, члени екіпажу та пасажири. Можливо, пілоту доведеться звернутися за допомогою до інших і бути наполегливим, щоб безпечно вирішувати деякі ситуації.
Устаткування в багатьох сучасних літаках включає автоматизовані системи польоту та навігації. Ці автоматичні системи, забезпечуючи полегшення від багатьох рутинних завдань, створюють інший набір проблем для пілотів. Автоматизація, спрямована на зменшення робочого навантаження пілота, по суті, вилучає пілота з процесу управління літаком, тим самим зменшуючи обізнаність про ситуацію і призводячи до самозаспокоєння. Інформацію з цих систем необхідно постійно контролювати, щоб забезпечити належну ситуаційну обізнаність. Пілоти повинні знати як про можливості обладнання, так і про обмеження обладнання, щоб ефективно та безпечно керувати цими системами.
Інформаційні робочі навантаження та автоматизовані системи, такі як автопілоти, повинні належним чином керуватися, щоб забезпечити безпечний політ. Плануючи наперед, пілот може ефективно зменшити робоче навантаження під час критичних етапів польоту та запобігти ерозії продуктивності. Пілот, який ефективно керує своїм робочим навантаженням, виконує рутинні завдання якомога раніше, щоб виключити можливість перевантаження та стресу на пізніх, більш критичних етапах польоту.
Пілоти управління завданнями мають обмежені можливості для інформації. Як тільки потік інформації перевищує здатність пілота обробляти інформацію подумки, будь-яка додаткова інформація стає без нагляду або витісняє інші завдання та інформацію, яка вже обробляється. Крім того, відволікання та фіксація перешкоджають здатності обробляти інформацію. Наприклад, якщо пілот відволікається і зациклюється на несправності світла приладу, непотрібний фокус витісняє можливості та запобігає оцінці завдань, які мають більшу важливість.
Аеронавігаційне прийняття рішень (ADM) Безпечне польоти вимагає ефективної інтеграції трьох окремих наборів навичок: навички палиці та керма, необхідних для керування літаком; навички, пов’язані з досвідченою експлуатацією авіаційних систем; та навички ADM. Процес ADM розглядає всі аспекти прийняття рішень у польотній палубі та визначає кроки, пов’язані з прийняттям правильних рішень. Хоча процес ADM не усуває помилки, він допомагає пілоту розпізнати помилки та дозволяє пілоту керувати помилкою, щоб мінімізувати її наслідки. Ці кроки:
1. Виявлення особистого ставлення, небезпечного для безпечного польоту; 2. Методи модифікації поведінки навчання; 3. Навчитися розпізнавати і справлятися зі стресом; 4. Розвиток навичок оцінки ризиків; 5. Використання всіх ресурсів; і 6. Оцінка ефективності власних навичок особистого адміністратора.