Аварійний спуск — це маневр для якомога швидше спуску на меншу висоту або до землі для аварійної посадки. [Figure 18-6] Потреба в цьому маневрі може бути результатом неконтрольованого пожежі, раптової втрати тиску в салоні або будь-якої іншої ситуації, що вимагає негайного та швидкого спуску. Мета полягає в тому, щоб якомога швидше і якомога швидше спуститися з літака, не перевищуючи жодних структурних обмежень літака. Імітовані аварійні спуски слід зробити в повороті, щоб перевірити наявність іншого повітряного руху внизу та озирнутися навколо можливої зони аварійної посадки. Радіозвиклик, який сповіщає про наміри спуску, може бути доречним, щоб попередити інші літаки в цьому районі. Під час початку спуску слід створити берег приблизно від 30 до 45° для підтримки позитивних коефіцієнтів навантаження (сили G) на літаку.
Підготовка до аварійного спуску повинна проводитися відповідно до рекомендацій виробника, включаючи конфігурацію та швидкість повітря. За винятком випадків, коли виробник заборонено, потужність має бути зменшена до холостого ходу, а контроль гвинта (якщо є) повинен бути розміщений у положенні з низьким кроком (або високими обертами за хвилину (RPM)). Це дозволяє пропелеру діяти як аеродинамічне гальмо, щоб запобігти надмірній швидкості повітря під час спуску. Шасі та заслінки слід розширити відповідно до рекомендацій виробника. Це забезпечує максимальне опір, щоб спуск можна було зробити якомога швидше, без надмірної швидкості повітря. Пілот не повинен дозволяти повітряній швидкості літака перевищувати ніколи не перевищувати швидкість (VNE), максимальну розширену швидкість шасі (VLE) або максимальну розширену швидкість затискача (VFE), якщо доречно. У разі пожежі двигуна висока швидкість спуску повітря може підірвати вогонь. Однак ослаблення конструкції літака є основною проблемою, і спуск на низькій швидкості повітря створить меншу напругу для літака. Якщо спуск проводиться в турбулентних умовах, пілот також повинен дотримуватися обмежень швидкості маневрування проекту (VA). Спуск повинен здійснюватися на максимально допустимій швидкості повітря відповідно до використовуваної процедури. Це забезпечує підвищене опір і високу швидкість спуску. Відновлення після аварійного спуску слід розпочинати на достатньо великій висоті, щоб забезпечити безпечне відновлення до вирівнювання або запобіжного приземлення.
При встановленні та стабілізації спуску під час навчання та практики слід припинити спуск. У літаках з поршневими двигунами слід уникати тривалої практики аварійного спуску, щоб запобігти надмірному охолодженню циліндрів двигуна.
