Цей розділ містить інформацію про методи аварійної посадки в невеликих літаках з нерухомим крилом. Наведені рекомендації застосовуються до більш несприятливих умов місцевості, для яких неможлива практична підготовка. Мета полягає в тому, щоб прищепити пілоту знання про те, що майже будь-який рельєф можна вважати «придатним» для виживання, який можна вижити, якщо пілот знає, як використовувати конструкцію літака для самозахисту та захисту пасажирів.

Види аварійних посадок #

Різні види аварійної посадки визначаються наступним чином:

• Вимушена посадка — негайне приземлення, на аеропорт або поза ним, що вимагало неможливості продовжити подальший політ. Типовим прикладом якого є літак, примушений поломкою двигуна.
• Запобіжна посадка — навмисна посадка в аеропорту або поза ним, коли можливий подальший політ, але небажаний. Приклади умов, які можуть вимагати запобіжної посадки, включають погіршення погоди, втрату, нестачу палива та поступові проблеми з двигуном.
• канава — примусова або запобіжна посадка на воду.

Запобіжна посадка, як правило, менш небезпечна, ніж примусова посадка, оскільки пілот має більше часу для вибору місцевості та планування заходу. Крім того, пілот може використовувати потужність, щоб компенсувати помилки в судженнях або техніці. Пілот повинен знати, що занадто багато ситуацій, які вимагають запобіжної посадки, можуть перерости в негайну вимушену посадку, коли пілот використовує бажане мислення замість розуму, особливо коли має справу з скрутним становищем, завданим собі. Пілот, який не має рейтингу, потрапив у пастку погоди, або пілот, який стикається з неминучим виснаженням палива, який не думає про доцільність запобіжної посадки, приймає надзвичайно небезпечну альтернативу.

Психологічні небезпеки #

Існує кілька факторів, які можуть заважати здатності пілота діяти швидко та належним чином, якщо зіткнутися з надзвичайною ситуацією. Деякі з цих факторів наведено нижче.

• Небажання прийняти надзвичайну ситуацію — пілот, який дозволяє розуму паралізуватися при думці, що літак буде на землі в дуже короткий термін, незалежно від дій чи надій пілота, є серйозними перешкодами в управлінні аварійною надзвичайною ситуацією. Несвідоме бажання відкласти страшний момент може призвести до таких помилок, як: неспроможність опустити ніс для підтримки швидкості польоту, затримка у виборі найбільш підходящої зони посадки в межах досяжності та нерішучість загалом. Відчайдушні спроби виправити все, що пішло не так, за рахунок управління літаком потрапляють до тієї ж категорії.
• Надмірна турбота про те, щоб отримати травму — страх є важливою частиною механізму самозбереження. Однак, коли страх призводить до паніки, ми запрошуємо того, чого найбільше хочемо уникнути. Записи про виживання віддають перевагу пілотам, які зберігають самовладання і знають, як застосовувати загальні концепції та процедури, які були розроблені роками. Успіх аварійної посадки – це як питання розуму, так і навичок.
• Бажання врятувати літак — пілот, який був змушений під час тренування, щоб очікувати знайти відносно безпечну зону посадки, щоразу, коли льотний інструктор закриває дросель для імітованої примусової посадки, може ігнорувати всі основні правила авіації, щоб уникнути приземлення на місцевості, де є пошкодження літака Неминуче. Типовими наслідками є: зробити поворот на 180° назад на злітно-посадкову смугу, коли доступна висота недостатній; розтягнення ковзання без урахування мінімальної швидкості контролю, щоб досягти більш привабливого поля; і прийняття ситуації з підходом і приземленням, яка не залишає можливості для помилки. На бажання врятувати літак, незалежно від пов’язаних з цим ризиків, можуть вплинути два інші фактори: фінансова частка пілота в літаку та впевненість у тому, що непошкоджений літак не передбачає жодних тілесних ушкоджень. Однак бувають випадки, коли пілот повинен бути більше зацікавлений у жертві літака, щоб пасажири могли безпечно піти від нього.