Перед зльотом слід опустити закрилки крила, якщо рекомендовано виробником. Після рулювання на злітно-посадкову смугу літак слід вирівняти з передбачуваним напрямком зльоту, а хвостове колесо розташовувати прямо або по центру. У літаках, обладнаних запірним пристроєм, хвостове колесо слід зафіксувати в центрі. Після відпускання гальм дросель має бути плавно і безперервно просуватися до зльотної потужності. Під час зльоту пілоту слід обережно уникати застосування тиску гальма.
Після короткого періоду прискорення слід застосувати позитивний передній ліфт, щоб плавно підняти хвіст. Мета полягає в тому, щоб досягти позиції, яка покращує видимість вперед і забезпечує плавний перехід до польоту, оскільки літак продовжує прискорюватися.
Важливо зазначити, що рух кроку носа вниз створює ліве рискання, результат гіроскопічної прецесії, створеної пропелером. Обсяг сили, створеної цією прецесією, безпосередньо пов’язаний зі швидкістю, коли вісь пропелера нахиляється під час підняття хвоста, тому краще уникати різкої зміни кроку. Незалежно від того, гладка чи різка, необхідність реагувати на це рискання за допомогою входів керма підкреслює підвищені спрямовані вимоги, спільні для літаків хвостового колеса, вимога, яка, ймовірно, буде непередбачена пілотами, які переходять від моделей носових коліс.
Оскільки швидкість набирається на злітній смузі, додатковий авторитет ліфта, природно, продовжує кидати ніс вперед. На цьому етапі пілот повинен зосередитися на підтримці постійного ставлення, поступово зменшуючи відхилення ліфта. У той же час контроль спрямованості слід підтримувати з плавними, швидкими, позитивними корекціями керма. Уся ця діяльність підкреслює те, що літаки хвостового колеса починають «летіти» задовго до того, як покинути поверхню злітно-посадкової смуги.